Флоатинг має дуже цікаву історію. І, що найцікавіше, починався він зовсім не як приємна спа-процедура, а як доволі сміливий науковий експеримент. Історія настільки незвична, що іноді здається — про неї можна було б зняти хороший фільм.
Як усе почалося
У 1950-х роках американський нейрофізіолог Джон Ліллі зацікавився досить незвичним питанням: що станеться з людським мозком, якщо прибрати майже всі зовнішні подразники. Його цікавило, як поводиться свідомість у ситуації, коли зникають світло, звук, відчуття температури й навіть відчуття ваги власного тіла.
Інакше кажучи, дослідник хотів побачити, що відбувається з мозком, коли він залишається фактично сам із собою.
Щоб перевірити цю ідею, він створив першу камеру сенсорної депривації. За сучасними мірками вона виглядала доволі дивно: великий закритий бак, наповнений теплою сильно солоною водою. Температуру води підбирали так, щоб вона майже збігалася з температурою людської шкіри, а всередині повністю усували світло і звук. У таких умовах людина втрачала більшість звичних сигналів від зовнішнього світу, і мозок опинявся у стані майже повної сенсорної тиші.
І тут почалося найцікавіше
Результати цих експериментів виявилися значно цікавішими, ніж очікували. Багато людей досить швидко входили у стан глибокого розслаблення, який за відчуттями нагадував кілька годин повноцінного відпочинку або медитації. Деякі учасники експериментів відзначали ясність мислення, появу нових ідей і відчуття внутрішнього «перезавантаження».
Інакше кажучи, коли зникав шум зовнішнього світу, нервова система раптом отримувала можливість відновлюватися значно швидше.
Але перші камери були, м’яко кажучи, екстремальні
Перші конструкції сенсорних камер виглядали доволі радикально. Людина фактично перебувала під водою і повинна була дихати через спеціальну маску, тому для більшості людей це більше нагадувало лабораторний експеримент, ніж відпочинок. Не дивно, що така технологія тоді не стала масовою.
Погодьмося, далеко не кожен готовий розслаблятися у пристрої, який виглядає так, ніби його щойно привезли з космічної лабораторії.
Як флоатинг перетворився на спа-процедуру
Лише у 1970–1980-х роках технологію суттєво змінили. Камери зробили просторішими та безпечнішими, а сам принцип перебування у воді переосмислили. Людина вже не занурювалася під воду — вона лежала на поверхні дуже концентрованого сольового розчину.
У воду почали додавати велику кількість солі Епсома (магнієвої солі), завдяки чому щільність розчину стала настільки високою, що тіло саме тримається на поверхні без жодних зусиль. У таких умовах м’язи повністю розслабляються, а хребет і суглоби фактично відпочивають від сили тяжіння.
Саме після цього флоатинг почали використовувати не лише в наукових лабораторіях, а й у центрах відновлення, студіях медитації, wellness-просторах і спа-центрах.
Цікавий факт
У стандартній флоат-камері у воді розчинено приблизно 500–600 кілограмів солі. Така концентрація створює настільки щільний розчин, що людина буквально лежить на поверхні води, не напружуючи жодного м’яза і навіть не думаючи про положення тіла.
Ще один факт, який часто дивує
Приблизно через 15–20 хвилин перебування у флоат-камері мозок часто переходить у так звані альфа- та тета-хвилі. Саме такі стани характерні для глибокої медитації, моментів перед засинанням або творчих інсайтів, коли мислення стає спокійнішим і більш цілісним.
Ще один факт, який я люблю
Коли людина лежить у флоаті приблизно 15–20 хвилин,
мозок починає переходити в альфа- і тета-хвилі.
Це ті самі хвилі, які бувають:
- у глибокій медитації
- перед засинанням
- під час творчих інсайтів
Тобто флоат — це такий собі короткий шлях до стану, який йоги тренують роками.
У світі, де нервова система постійно перевантажена стимулом і інформацією, такий стан тиші і спокою для мозку іноді стає справжньою розкішшю.